back...Релігійність у таборі

Реальність польських дітей, які потрапили до табору на вул. Пшемислова була жорстокою, абсолютно не схожою на спогади безпеки сімейного будинку. Маленькі в'язні за будь-яку ціну намагалися пристосуватися до неї різними засобами. Як вдавалося беззахисним дітям виживати у нелюдській табірній дійсності? У тому числі завдяки молитві, хоча, як показують документи, релігійні практики були додатковим приводом для чергових жорстоких покарань.

«Перед спалахом епідемії тифу у грудні 1943р. увечері у «бараку» ми молилися польською і співали «Боже, щось Польське». Під час нашої молитви до кімнати увірвалася Євгенія Поль, вигнала всіх нас у табірній білизні надвір і там нам довелося спочатку стояти на снігу, а потім наказала нам стрибати як жаби», - згадувала у своїх свідченнях Нелла Пелашкевич, колишня ув'язнена німецького табору для польських дітей у Лодзі.

«(…) одного разу, після вечірньої переклички, будучи вже в бараку – штубі – всі дівчатка почали молитися. Ми лежали на нарах разом із Гловацькою (Іреною), бо спали разом, щоби було тепліше. Поль почула молитву і увійшла до нашого барака, веліла нам злізти з нар і запитала хто з нас почав читати ектенію першим. У руці у неї був «биківець»*, який вона завжди носила з собою. Ніхто з нас не хотів визнавати, хто першим розпочав цю молитву. Поль почала мене бити у бараку, а потім сказала всім нам стати перед бараком і там почала нас тренувати «падати» та «вставати»…» – згадувала Аліція Моленцька, колишня ув'язнена табору на вул. Пшемисловій.

«(…) ми молилися і домовилися між собою, що якщо десять разів не помилимося в «Радій, Маріє», то це знак, що ми вийдемо. Ми не помилилися» - розповідала колишня ув'язнена Аліція Кваснєвська.

Казімєж Габрисяк додав: «(…) Там постійно в думках була тільки «Радій, Маріє» та туга за домом. Постійний страх. Ми не думали про найвищі матерії».

* з пол. - шкіряний бич на короткій рукоятці, зроблений з висушеного бичачого пеніса